Штрихи з біографії
|
Юрій Вега родом зі Львова, там же закінчив політехнічний інститут із кваліфікацією інженера-будівельника. З 1980 року працював на Луцькому ДПЗ-28, з 1985-го – у Волинському обласному виробничо-технічному управлінні зв'язку, з 1989-го – на КП «Луцькводоканал». Нині – заступник головного інженера цього підприємства. У Луцькій міській раді очолює фракцію ВО «Свобода».
|
Напевно, фахівці «Луцькводоканалу» найчастіше чують питання: чи можна пити воду з крана? От і цього разу, щойно Юрій Васильович зайшов до редакції, колеги одразу завели мову про безпечність вживання сирої води. Зауважте – не про політику (це при тому, що наш гість – неодмінний спікер найбільш опозиційної фракції) і не про економіку, хоч депутат активно висловлює свою позицію щодо більшості господарських питань на сесіях. Все-таки тема здоров’я хвилює кожного більше. Юрій Васильович був готовим до такого повороту розмови і одразу заявив: на проблемі безпечності питної води у багатьох великих містах зараз виник серйозний бізнес.
– Бізнесменам потрібно продати засоби очищення води, а для цього потрібно сформувати громадську думку, – говорить Юрій Вега.
– Але факт залишається: коли кип’ятимо воду або й просто відстоюємо, на дні залишається осад.
– А де ви бачили воду без осаду? У вашої бабусі в селі? Це просто сольовий склад ґрунтової води такий, що не утворює речовин, які не осаджуються при кип’ятінні, і це не є позитивною характеристикою води. Весь осад, як правило, виводиться з організму без шкоди для здоров’я. А ось те, що не осаджується, якраз є базою для виникнення у нирках та інших органах камінців і піску. Тож тішитись тим, що нема осаду, не правильно. Хоча, думаю, криниця вашої бабусі викопана в районі крейдяних горизонтів, і, ймовірно, вода у ній справді дуже добра.
– Цікаво, чому ж із наших кранів часом вода жовтого кольору, мутна, іржава?
– Люди звикли казати: от пішла іржава вода, отже, труби іржаві, треба їх міняти. На 90% це не пов’язано з мережами, а з доокисленням природного заліза. На Волині болотиста місцевість, яка диктує певний вид рослинності. Така вологолюбна флора, відмираючи, стає джерелом природного заліза. Фільтруючись через утворені торфяні шари, вода набирається заліза в різних формах, основні з яких – тривалентне (нешкідливе для організму) і двовалентне, надлишок котрого небезпечний для здоров’я. При нормальних умовах наша сировинна вода з артсвердловин містить максимум до 3 мг/мл загального заліза, а в міжсезоння при змінах ґрунтових вод може доходити до 5-6 і навіть 9 мг. При кип’ятінні осад утворює не залізо, а солі кальцію та магнію. Залізо ж показує себе саме за жовтуватим кольором, і його вміст коливається залежно від підняття рівня ґрунтових вод – під час повені чи посухи він збільшується, тому вода жовтіша. На «Луцькводоканалі» працює станція знезалізнення, де залізо забираємо шляхом окислення атмосферним повітрям, тобто вода просто розприскується, наче у фонтані. Хімічних реагентів ми не застосовуємо. Наша система побудована на європейських підходах: вода береться з підземних горизонтів, де вона апріорі убезпечена від будь-яких поверхневих забруднень, бактеріального впливу, і ми маємо справу тільки з перенасиченням деякими мінеральними речовинами природного походження. Якщо держстандартом вміст заліза має бути не більш ніж 0,3 мг/л, то ми досягаємо показника 0,12-0,16 мг/л.
– Чула, що серед артезіанських свердловин трьох міських водозаборів найкраща вода на Омелянику.
– Так. І причина цьому – особливість геологічного залягання ґрунтів. Вода там залягає у потужних крейдяних горизонтах, які, наче майстер екстра-класу, очищають її, зокрема, й від заліза.
– Отже, повернемось до нашого першого питання. Воду з крана пити можна?
– Не тільки можна, а й треба. Пояснюю чому: нормально очищена підземна вода містить весь спектр мікроелементів, необхідних організму. Більше того, необхідно вживати воду зі своєї місцевості, бо на основі цієї води вирощують овочі та фрукти, які людина споживає.
– Існує твердження, що воду не варто кип’ятити по кілька разів, мовляв, вона стає «мертвою». А ви що на це скажете?
– Кип’ячену воду, як радять дієтологи, вживайте якомога рідше. Вода – це непроста речовина, вона несе в собі різне енергетичне, інформаційне, генетичне навантаження. А кип’ятіння – це штучне втручання у її структуру. Це не означає, що вона перетворюється в отруту. Ми, звичайно, варимо воду для приготування їжі. Але треба пам’ятати, що за день потрібно випити 1,5-2 літри сирої води. І ще одне: завжди питають про якість бутильованої води, яку часто ставлять в офісах. Мушу сказати, що до цих речей треба ставитись дуже обережно. Зауважте, що вода у пляшці, постоявши день-два, стає неприємна. А в тих бочках вона ж чимало часу. Відповідно, аби вода не зіпсувалась, до неї додають хімічні речовини. Якщо у закупорених пляшках воду газують природним консервантом (вуглекислотою), то в бочках, як правило, застосовують нітрит натрію – сіль, що використовують для приготування ковбас, аби вони не псувались. Що це таке, розповім за випадком у Луцьку, який стався у 80-х роках. На меланжевому комбінаті в їдальні переплутали кухонну сіль з нітритом натрію і посолили борщ. Інфекційна, обласні, міська лікарні тоді були переповнені хворими робітниками з кишковим отруєнням. При певному дозуванні нітрит натрію не є небезпечним, проте залишається шкідливим, тому треба добре подумати, чи пити воду з такої бочки, а чи з крана. До речі, від минулого року в Луцьку відмовились від знезараження води газоподібним хлором. Кожен такий балон був за принципом дії хімічною бомбою часів Першої світової війни. Нині знезаражуємо питну воду гіпохлоридом натрію.
– Чи не через це тепер при кип’ятінні на воді утворюється піна?
– Ні, адже гіпохлорид натрію – це звичайна сіль. А піна (швидше, плівочка) – то можливий наслідок того, що ми на підприємстві застосовуємо як фільтр цеоліт. Цей камінь видобувають на Закарпатті, його дроблять на щебінь, миють, але на нім часом залишаються деякі пилові часточки, що можуть потрапити у труби. Це не шкідливо для людини.
– Гадаю, читачам буде корисне таке пояснення фахівця. Але ще, як представник комунального підприємства «Луцькводоканал», поділіться прогнозами з лучанами – чи очікувати найближчим часом підвищення тарифів на водопостачання?
– Це болюче питання. Суто з економічної точки зору, піднімати тарифи – це просто необхідність у нинішніх умовах, нікуди від того не дінешся. Будь-яке підприємство не може працювати зі збитками, інакше його чекає банкрутство. На наш тариф (він не змінювався з 2007 року) найбільш суттєво впливає вартість енергоносія. Якщо раніше регулювати процес могла міська рада, тариф ми піднімали на 10-15%, і люди бурчали, але платили, то нині за рахунок росту вартості електричної енергії 10 відсотками підняття тарифу до економічно обґрунтованого рівня не обійдеться. Можливо, це буде величина вдвічі більша від теперішньої. Думаю, настав час розібратись, як формуються тарифи на електричну енергію. Я переконаний, що вони завищені в рази. Причому якщо наші тарифи мусять пройти громадські слухання, контроль державних регуляторів, то тарифи на електроенергію легко й просто погоджуються кілька разів на квартал, як правило, не в менший бік.
– «Луцькводоканал», як і «Луцьктепло», все ж залишається на плаву і називається успішним. На інших комунальних підприємствах також говорять про потребу підняти тарифи як панацею від банкрутства, але нема віри, що, наприклад, Луцьке підприємство електротранспорту завдяки підвищеній платі за проїзд у тролейбусах-«доходягах» віддасть нарешті зарплату своїм працівникам і розрахується за усіма своїми зобов’язаннями.
– Очевидно, вихід із ситуації на ЛПЕ таки полягає у піднятті вартості проїзду до 1,5-2 гривень. Тут впливає низка негативних факторів, в тому числі ціна електроенергії та навантаження підприємства пільговими перевезеннями, за які держава не дає вчасно компенсації. Крім того, рухомий склад дуже старенький, потребує великих витрат на його утримання.
– Але ж на останній сесії депутати проголосували за отримання кредиту на придбання нових тролейбусів.
– Так, хоча ми мали великі побоювання. Не тому, що ми сумніваємось у правильності кроку, не тому, що боїмося кредиту. На сьогодні умови запозичення для міста дуже вигідні. Але наразі маємо ситуацію, коли ще не ухвалений бюджет. І такі речі, як компенсаційні заходи із кредитів, не можуть бути реалізовані державою, якщо вони не передбачені в бюджеті. Бігти попереду паровоза – це дуже невдячна справа. Ми можемо отримати державний бюджет, в якому не буде такого рядочка, і тоді весь фінансовий тягар ляже на плечі міста. Чи здатне місто справлятися з платежами, виходячи з суми кредиту в понад 80 мільйонів гривень? Важке питання.
– Для вас, як для депутата, цей рік був складним?
– Досить не легким у плані дрібної поточної роботи. Були напружені ситуації, коли депутати вирішували питання щодо ринків, медичного обслуговування населення, ремонту доріг. З позитивних моментів відзначу реалізацію запитів і звернень громадян, упорядкування деяких земельних питань (наприклад, призупинено захоплення рекреаційної зони в парку імені 900-річчя Луцька), нарешті я домігся ремонту дворів у районі ЛПЗ, зокрема, на вулицях Шота Руставелі, 10, Грабовського, 7 і так далі. На жаль, цього року фракція понесла тяжку втрату – відійшов у вічність депутат Андрій Калахан. Мусимо виходити з ситуації, будемо брати участь у виборах у його мажоритарному окрузі. Добре налагоджена співпраця у нас із фракцією «Батьківщина, знаходимо спільну мову з позафракційними депутатами. З міським головою теж маємо хороші робочі стосунки. Так, бувають загострення, коли ми не сприяємо один одному, але це робочі моменти міської ради. А як інакше? У дискусії народжується істина. У наступному році хотілося б поліпшення матеріального становища наших людей, адже через це виникають різні заборгованості. Щоб унормувалася й упорядкувалася наша держава, щоб розв’язалася політична криза і щоб Бог дав нам більш спокійне, врівноважене життя, ніж зараз. Але треба бути впертим і впевненим у своїх силах, та працювати, домагаючись свого. Як казав наш безсмертний Кобзар: «Борітеся – поборете», і все буде добре.
Джерело: "Луцький замок" №52 від 26.12.2013р.