КП «Луцькводоканал» - одне з найстаріших підприємств міста Луцька, яке розпочало свій відлік майже 90 років тому, коли в древньому місті було започатковано спорудження першого централізованого водопроводу.
8 січня 1925 року вважається початковою точкою відліку для підприємства „Луцькводоканал". „Проект будівництва в Луцьку водопроводу - ухвалити" – зафіксовано в протоколі засідання міського соціально-економічного комітету. Але не так то все швидко робиться, як мовиться. Згідно протоколу від 12 серпня 1925 року, спеціальна комісія у складі Мілашевського, Войнича, засідателя Мартиновича, інженерів Лянге та Барановського детально обговорила питання будівництва водогону в місті Луцьку.
У хроніках тих літ знаходимо наступний запис: "Після розгляду поданих попередніх проектних рішень і вишукувань, Комісія прийшла до висновку, що живлення водою з р. Стир виглядає найбільш задовільним. Одночасно, для виключення будь-яких звинувачень і для одержання належних підстав для розробки детального проекту водогонів, пропонується пробурити одну-дві пробні свердловини на відстані 10-15 м від берега річки, з метою визначення можливості живлення водою, інфільтрованою із р. Стир".
Як свідчать архівні записи, першим запропонував на розгляд магістрату свій проект спорудження водопроводу в місті Луцьку інженер-технік із Києва Роман Кравчук. Він звертався з цією конструктивною пропозицією до міської управи не один, а зі своїм комерційним компаньйоном, купцем першої гільдії Миколою Фальдбергом. Але тоді питання про влаштування водопроводу залишились на стадії обговорення.
А вже у 20-х роках польський магістрат отримав ряд замовлень на спорудження водопроводу в місті над Стиром. Одним із перших подав заяву з необхідними технічними розробками власник міської електростанції Яр зі спільниками. А до здійснення було прийнято проект професора Варшавської політехніки інженера І. Радзишевського. Саме польські спеціалісти розпочали будівництво водогонів у Луцьку.
Початок будівництва водогону
Перший централізований водопровід було збудовано по теперішній вулиці Галана, де тоді проживали поважні чиновники міської управи. Мпершу тут була водокачка з механічним приводом, каналізація, і навіть, водяне опалення житла.
На початку 30 років XX ст. в Луцьку починають в комплексі будувати річковий водозабір, споруди для очистки річкової води, резервуар для палива. Будуються водопровідні і каналізаційні мережі. І все вручну за допомогою кирки, лопати і тачки. Завдяки наполегливості й ентузіазму тодішніх робітників, всі мешканці центру Луцька були з водопроводом уже до 1937 року. Зокрема, було побудовано Дубнівський водозабір та каналізаційну мережу. З насосної станції Біваки по вулиці Дубнівській йшов головний водовід, що розгалужувався майже на 30 вулиць, зокрема: Болеслава Хороброго, Крульової Бони, Ягеллонську, Мучну, Берка Йосилевича, Караїмську, Домініканську. Загальна протяжність такої мережі складала більше 18 км. Труби в добротній антикорозійній ізоляції, поставляла фірма із Катовіце. Одночасно велися роботи й по будівництву каналізаційної мережі. Колектор Глушець діаметром 1000 мм. підключався до станції перекачки, яка відкачувала воду з міських луків (нині територія парку ім.. Лесі Українки), а також каналізаційні стоки з вулиць.
Ось так це приблизно виглядало:
Умови життя лучан і санітарний стан міста суттєво поліпшились. Помітно поліпшилось комунальне господарство. В 1964 р. був розроблений новий Генеральний план розвитку міста, за яким до території Луцька було включено 11 приміських сіл (Красне, Черчиці і т.д.).
В 1974 р. уведена в експлуатацію перша черга міських каналізаційних очисних споруд потужністю 40 тис. м³ стоків на добу.
Але ж "усе тече, усе міняється", як висловлювався давньогрецький мудрець Геракліт. І нікого не здивуєш тим, що Луцьк у XXI столітті вже зовсім не той, яким був на початку ХХ-го.
Зараз водопостачання нашого міста здійснюється із підземних джерел п’яти водозаборів: Дубнівського, Ново-Дубнівського, Східного, Південно-Східного та Омелянівського. Загальна кількість свердловин - 52 шт.. Глибина їх коливається від 26 до 170 метрів. Загальна протяжність водопровідних мереж (станом на 01.01.2017р.) становить 315,3 км., каналізаційних мереж (станом на 01.01.2017р.) – 217,3 км. Нині експлуатуються сталеві, чавунні, азбестоцементні, пластикові та поліетиленові труби широкого діапазону.
Історію будь-якого підприємства творять люди, які тут працюють чи працювали, які зробили вагомий внесок у його життя та розвиток. Варто зазначити, що за весь час своєї діяльності, комунальним підприємством керували провідні фахіці свого часу:
Набатич Дмитро Васильович - пропрацював тут з 1938 до 1957 року спершу начальником каналізаційної мережі, а згодом і директором водоканалу. Він був фундатором та ініціатором усіх тодішніх виробничих нововведень. Адже власноруч копав траншеї, прокладав труби разом із простими робітниками. Дмитро Васильович родом із багатодітної селянської сім'ї, що мешкала у Турійську. Спочатку вчився у загальній школі, а пізніше в гімназії міста Ковеля. Там він і закінчив дорожньо-водну школу, здобувши спеціальність техніка. Його досвід і кращі традиції керівництва залишаються знаковими у діяльності наступних директорів водоканалу.
Боярчук Олександр Іванович очолював підприємство підприємство з 1957 до 1968 року. Закінчив Харківський меліоративний інститут. Про нього згадує Дмитром Васильович Набатич: «Він працював зі мною головним інженером. Прекрасний спеціаліст, золотої душі людина». Боярчука О. І. пам’ятають всі, хто з ним працював, спілкувався. Як згадує його сучасниця Раїса Козлова, він був палким шанувальником природи і, за часів його перебування на головній керівній посаді, Дубнівська насосна станція була майже повністю обсаджена фруктовими деревами.
Після Олександра Боярчука водоканалом керував Михайло Тишкевич ( 1968 – 1972 рр. ).
Велику кількість свердловин, що експлуатуються й досьогодні, було споруджено у сімдесятих роках минулого століття. Надзвичайно активно цей процес відбувався завдяки такому вмілому керівнику, як Анатолій Яцуняк. Він очолював підприємство з 1972 до 1987 року. Спочатку ж працював мотористом станції перекачки, а потім на газорозподільній станції. У ті часи він мав великий досвід практичної роботи, заочно здобуваючи, водночас, і вищу освіту. Пройшовши усі сходинки, що вели до керівного крісла, Анатолій Михайлович не розгубив найкращих людських якостей: скромності, чуйності, простоти, і колектив йшов за ним, підтримував, поважав. Кажуть, що ніколи ні на кого не підвищив голосу. Анатолій Михайлович усі сили віддавав роботі. Саме під керівництвом Яцюнюка А. М. «Луцькводоканал» найбільше розбудувався і виріс. Було збудовано десятки артезіанських свердловин, споруджувались нові каналізаційні станції перекачування, очисні споруди. ди. Коштувало це йому немало сил та нервів, проте він належав до тих, хто повністю віддається ділу, тому і поклав на роботі власне здоров'я. І хоча тепер Анатолій Михайлович не працює, та пам’ятають його люди, віддають належне зроблене ним.
Естафету керівництва водоканалом від Анатолія Яцуняка перейняв Леонід Макаревич ( 1987 – 1994 рр.). Спершу він працював тут заступником начальника з будівництва, а потім очолював це комунальне підприємство протягом семи літ.
Бащук Анатолій Прокопович очолював «Луцькводоканал» з 1994 р. по 2007 р. Він починав свою трудову кар'єру майстром водопровідної мережі. Напевно і не знав тоді, у серпні 1973-го, що з плином літ увійде повноправним володарем у директорський кабінет. До цього він працював ще інженером-технологом, начальником цеху очисних споруд каналізації. У 1987 році його було призначено головним інженером, а згодом і виконувачем обов'язків директора „Луцькводоканалу".
Корчук Іван Миколайович - заслужений працівник сфери послуг України очолював підприємство з 2007 по 2019рік.
З 2019 підприємство очолює Гуменюк Віктор Миколайович.
Невтомну працю усього колективу комунального підприємства «Луцькводоканал» неодноразово відзначали на високому державному рівні.
Фахівці КП «Луцькводоканал» постійно працюють над удосконаленням роботи підприємства. У зв’язку з цим, тут планується активне впровадження європейських стандартів покращення якості питної води.